Команда

Вся команда

Вячеслав Кущинський

«Спочатку вони тебе не помічають, потім сміються над тобою, потім борються з тобою. А потім ти перемагаєш».

Він народився у Німеччині. У свідоцтві про народження вказано Потсдам. Кущинський не був дитиною Радянського Союзу. Після завершення військової кар’єри, у 1992 році, батьки, разом із чотирирічним Вячеславом повернулися до міста, що береже їхні корені, Полтави.

ЧОМУ ЮРИДИЧНИЙ?

Бо мені хотілося. Коли я вступав, я це бачив, що я закінчу вуз і піду працювати в органи. Раніше мода така була. Хоча, вже тоді закарбувалися у пам’яті слова двоюрідного дідуся, що жив у США: «В нас в Америці, в державні структури йдуть ті, хто не зміг себе реалізувати в приватних». Але я бачив себе в прокуратурі, міліції. Я тоді ж ще не знав, що це таке, –

згадує Вячеслав. Й дякує долі, що після закінчення вузу з державними структурами не склалося. Зате – була можливість перевірити й загартувати свої організаторські можливості, навчитися працювати в режимі багатозадачності.

Займався пейнтболом – це мені багато дало в плані організації. Поставити задачі, упорядити роботу, проконтролювати, зібрати, координувати – тепер просто. 70 людей, в 4 різних місцях одночасно грали.

З 2011 року разом із одногрупницею започаткував власну справу – приватну юридичну консультацію. Зараз, із власного досвіду знає: великий плюс у житті й у саморозвитку дає людині те, що вона ніколи й ні на кого не працювала.

МІЙ МАЙДАН

НашілюдиЧи не вперше в історії України, Майдан – 2013-14 став лакмусовим папірцем, котрим визначали вовк ти чи пес, маєш волю звести очі до неба й не гнути горба під ярмом, чи тобі комфортно у тому ярмі? Хочеш ти гідного й вільного життя чи тобі й кусня сухого хліба з барської пухкої долоні досить? Узимку 2014-го відповідь на це питання шукав кожен.

Коли запалав Майдан – був у Полтаві. Долучився до перших  акцій рішучої незгоди перш за все тому, що кожна людина, так само, як право на життя, має право на вільний протест. Я, випускник Юридичної академії, відчував і знав це дуже чітко. Для мене було важливо, щоб влада чула людей, вміла йти на компроміс, а не застосовувати право сили, як у стаді.

Слухав чужого розуму й власного серця, зважував «за» й «проти», дивився фільми про Левка Лук’яненка, надихався прикладом Махатми Ганді та Нельсона Мандели.

Потім ходив чергувати на Полтавський майдан. Й просто після роботи заходив, щоб відчути ту, особливу енергетику волі. Вона змінила мене. Я тоді особисто для себе зрозумів, що потрібно діяти, не сидіти на місці. І що Майдан – то не кінець, то тільки початок. Початок Змін, великої роботи. Й це на роки. Я відчув серцем оті смерті. Я бачив, як люди гинули за свої переконання, за прагнення кращого життя. Тепер я не боюся. Ні свавілля влади. Ні олігархів. Я готовий протиставити їм все, що маю. Й буду боротися. Й це найменше, що я можу зробити. Бо я бачив, як інші віддали за це свої життя.

ЯКЩО ХОЧЕШ ЗМІН У МАЙБУТНЬОМУ, СТАНЬ ЦІЄЮ ЗМІНОЮ У СЬОГОДЕННІ. МОЯ «САМОПОМІЧ»

З 2014 році допомагав А. Фалтинському на виборах до Верховної ради, продовжував виховувати справжні цінності у собі крізь волонтерську роботу. Із серпня 2015 – вже вчився, надихався, підхоплював ідею «Об’єднання «Самопоміч», працював над напрямками та їх впровадженням у Полтаві. Від кінця 2016 – очолює полтавський обласний осередок «Самопомочі».

Полтава має перспективу. Її сила – її громада. В нас дуже класна команда. Й у місті, й в області, і в Україні. І зараз ті люди, які до нас приходять, створюють інше. Вони вже і є самі «Самопоміч». Їм просто треба підтримка, ґрунтовність, згуртованість і в них точно все вийде. Події на «Арці» – яскравий приклад єдності. Я знав, що «Самопоміч» це команда, але тоді, ще й ворота не знесли, а мені вже телефонував Березюк, Галина Бордун, питали, що у вас трапилося. Я точно знаю, що якщо треба буде якась допомога, ми ніколи не залишимося із своїми проблемами наодинці, сам на сам.

Що тримає в Самопомочі?

Майдан – війна – так як я живий-здоровий, мене не вбили, в мене є голова на плечах, я повинен зробити все, щоб ті люди, які там загинули, щоб їхня смерть була недаремною.

Вячеслав Кущинський вважає, що найкращий спосіб знайти себе – це розчинитися у служінні іншим. І ще – вимагає від себе максимум, відповідно – від команди також.

Команда  Самопомочі

 

Щоб ти не зробив у житті – цього все одно буде замало. Але попри все, дуже важливо, щоб ти це зробив. Я шаную людей, які самодостатні і вміють нести відповідальність за свої слова, вчинки, розпочату справу. Які мало говорять і багато роблять. Мають мрію, й шукають ресурси й можливості для її втілення у життя. Це стосується кожного. Бути зараз байдужим – це злочин. Як казав Л. Лук’яненко: «За парканом не сховаєшся. Особисте щастя і добробут можливі тільки в щасливій і шанованій іншими Батьківщині».